«Тарас Григорович Шевченко – Великий син України»
Інсценізація «Розмова матері та дитини»
(Біля імпровізованої хати сидить мати та мала дитина
Дитина (звертається до матері)
Люба мамо, мила мамо!
Ти скажи, навіщо хату,
Рушниками ми прибрали,
Ніби свято великоднє?
День у нас який сьогодні,
Що квіток отак багато?
Мати Так у нас сьогодні свято!
Дитина Мамо, що ж за свято нині?
Мати Та тарасове дитино!
Знай колись моє серденько,
Був Тарас Шевченко.
Дитина Хто ж він був нам, люба ненько?
Мати Наймиліша всім людина
І найкращая перлина,
Яку має Україна,
Наша рідная країна.
Учень читає вірш Остапа Левицького «Тарасе»
Ти розніс України славу далеко, широко,
І в Слав’ян сім’ї великий ставив нас високо
Ти показав, що наш народ ще живе, здоровий
Що язик наш такий спосібний, як і інші мови.
Ти розкрив нам сонце ясне, ти нам дав прозріти,
Що ми правду упізнали «І чиї ми діти»
«Учимося», як велів Ти, «Думаєм, читаєм»,
Та і «найменшого брата» разом просвіщаєм
І просвіта вже несеться від хати до хати
Щира праця нам приносить вже полон багатий…
Бо се, бач, уже прозріли ті незрячі маси…
Усміхни-ж ся з-за могили, усміхнись Тарасе!
Танець «Повернися соловейку»
Ведуча: По всій нашій милій Україні проходять Шевченкові дні з нагоди 200-річчя з дня його народження. І ми сьогодні зробимо уявну подорож Шевченківськими дорогами.
Дитячі роки Т. Шевченка
9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині в сім’ї кріпака Григорія Шевченка серед морозної темної ночі блиснув на все село один вогник – це народилася дитина. Для пана – нова кріпацька душа, а для України – великий поет, незламний Кобзар. Батьки дали йому ім’я Тарас. Хлопчик ріс лагідною, чуйною та щирою дитиною. Найбільше він любив свою матінку. Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в науку». За найменшу провину дяк карав своїх учнів різками.
Гірке дитинство випало на долю Тараса. Коли йому було 9 років радість і втіха потьмарилась горем: померла мати. І почалось страшне сирітське життя біля мачухи. Чужа недобра жінка дуже погано ставилася до Тараса. Її дратували його мрійність, гаряча вдача. Коли Тарасові виповнилося 11 років, помер і батько від злиднів та важкої роботи. Залишився хлопчик сиротою. З самого дитинства Тарас прагнув до знань. Навчився читати, писати, співати, а особлива любов була до малювання.
Шевченко дуже любив рідну природу. Часто сидів під деревом, чи на березі річки, рано вранці чи увечері, і дивився: як ростуть верби та берізки, чи слухав,як пташки співають пташки в гаю, бачив як сонечко увечері сідає. А потім складав вірші.
Інсценізація «Розмова малого Тараса з матір’ю»
(Куточок української хати. Заходить жінка, вбрана в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрету Т. Шевченка до неї підходить хлопчик.)
Хлопчик: Матусю, а правда що небо на залізних стовпах стоїть?
Мати: Так синочку правда (Жінка сідає на лаву, хлопчик сідає біля неї).
Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?
Мати: Це коли людина світ приходить, Бог свічку заплює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик: Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?
Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.
Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати: Старайся, мій хлопчику.
Конкурс декламування віршів Т.Г.Шевченка
Виступ Бандуристки
Ведуча: Усміхнулася доля Шевченкові тоді, коли йому було 24 роки. Є гарне прислів’я «Світ не без добрих людей». Земляки художника побачили в ньому талановиту людину і викупили з неволі, допомагали з навчанням в Академії мистецтв. І в той час Тарас написав багато творів, які увійшли до збірки «Кобзар» (1840р). Для своєї збірки Тарас Григорович обрав таку назву тому, що колись кобзарями називали народних співців, які ходили від села до села граючи на кобзі. Вони співали людям пісні про долю України її народу.
Згодом ця назва стала символом творчості поета, адже він і є Великим Кобзарем – співцем українського народу.
Справді, «Кобзар» належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То святиня, національна Біблія України.
Гуртківець читає вірша
Я, маленька українка,
Дев’ять років маю,
Про Тараса Шевченка
Вже багато знаю.
Він – дитя з під стріхи,
Він – в подертій свиті
Він здобув нам славу,
Як ніхто на світі.
А та наша слава
Не вмре, та не загине
Наш Тарас Шевченко –
Сонце України.
Танець «Українські мотиви»
Ведучий: Щиро любив Т. Шевченко рідну землю, природу України. Давайте сплетемо віночок пам’яті для Т.Г. Шевченка.
Вінок пам’яті Т.Г.Шевченка
(Учні заготовлюють каркас коло з листочками, квітами. Прив’язують стрічки).
Грамоти. Подяки. Призи учасникам конкурсу.
